Прапор Славутича Герб Славутича
Славу́тич — місто обласного підпорядкування в Київській області, розташоване на лівому березі Дніпра, з населенням бл. 25 тис. осіб.
Славутич було закладено 1986 року для евакуйованих після Чорнобильської катастрофи з теперішньої зони відчуженняпрацівників ЧАЕС. Назву було взято від давньоукраїнської назви Дніпра. Територія міста є ексклавом Київської області на території Чернігівської, із якої після прийняття рішення про будівництво міста була виділена частина земель Ріпкинськогоі Чернігівського районів.
Більшість населення працездатного віку працює на Чорнобильській АЕС і підприємствах Зони відчуження.
Історія
Славутич — наймолодше місто України. Рішення про його будівництво, як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС і членів їхніх родин, було прийнято 2 жовтня 1986 року директивними органами СРСР, вже після аварії на ЧАЕС. І вже у вересні-грудні того ж року було здійснене проектування міста, а в грудні почалося будівництво міста.
Назву місту було присвоєно Постановою від 19 лютого 1987 року: «Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: Присвоїти місту, що будується в Чернігівській області для постійного проживання працівників Чорнобильської атомної електростанції, найменування Славутич та передати його у підпорядкування Київській обласній Раді народних депутатів»
26 березня 1988 року був виданий перший ордер на заселення квартир.
У будівництві міста брали участь архітектори й будівельники з восьми союзних республік: Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, України й Росії, що надало кожному кварталові національного колориту. Як результат, зараз місто поділене на тринадцять кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський,Добринінський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Печерський, Ризький, Талліннський, Тбіліський, Чернігівський, кожен з яких має свою особливу архітектуру й атмосферу. Територія забудови міста займає 7,5 кв.км.
Трагічним для жителів міста було рішення про дострокове закриття Чорнобильської АЕС.
Коротка історія Славутича розпалася на два періоди: період 1987—2000 р. коли станція випускала товарну продукцію, і період після грудня 2000, коли ЧАЕС була закрита й персонал станції почав скорочуватися щороку на 400 осіб. За соціально-психологічним впливом на городян перший період історії Славутича можна охарактеризувати як романтичний, а другий — як реалістичний.
Економічна й соціальна ситуація міста, передусім, залежить від ЧАЕС. До закриття електростанції у 2001 році на ЧАЕС працювало дев'ять тисяч жителів міста (майже половина дорослого населення). Після закриття станції там продовжують працювати три з половиною тисячі осіб, котрі спостерігають за її станом та підтримують станцію у безпечному стані.
Раніше вісімдесят п'ять відсотків бюджету міста наповнювалось за рахунок атомної станції. Для того, щоб залучити у місто нових інвесторів, йому надано статус особливої економічної зони. Також проводиться програма перекваліфікації колишніх працівників станції. Проте, попри ці заходи, місто вже залишили півтори тисячі мешканців.
Соціально-побутова інфраструктура
За роки існування у Славутичі створена сучасна соціальна інфраструктура. Її розвиток є одним з факторів стабільної демографічної ситуації в місті.
На сьогодні реалізуються 10 програм для соціально незахищених груп населення, спрямованих на профілактикунаркоманії та алкоголізму серед молоді, реабілітацію дітей-інвалідів, оздоровлення, розвиток науки й освіти.
Створюється враження, що місто будувалося спеціально для дітей: чотири загальноосвітні школи, один ліцей, Центр захисту дітей, Будинок дитячої творчості, бібліотечно-інформаційний центр для дітей, фізкультурно-оздоровчі комплекси загальною площею в 3,5 тис. м2, юнацька спортивна школа, стадіон, яхт-клуб. Серед юних спортсменів є призери Кубків Світу, Європи, України у багатьох видах спорту. Дошкільна система утворення нараховує шість дитсадків. Наймолодших жителів Славутича виховують в атмосфері любові до національної культури, мови, у кожному садочку є групинародознавства, музичні та спортивні зали, басейни з кабінетами лікувальної фізкультури. Впроваджується програмаЮНІСЕФ «Славутич — територія, сприятлива для дитини».
Центром культурного життя міста є Дитяча школа мистецтв. На п'яти її відділеннях навчається близько 800 дітей.
Також у місті є центр молоді, сучасний центр зв'язку, мерія, інтернет-кафе, численні спортмайданчики, сучасні лікарні й готель. Майже 80 відсотків квартир міста розташовані в п'яти-дев'ятиповерхових будинках, інші — у невеликих будинках на одну—дві родини.
Населення
Переважно населення Славутича складають колишні жителі Прип'яті, з них вісім тисяч у 1986 році були ще дітьми. Багато жителів Славутича є ліквідаторами, тому страждають від захворювань, що їх спричинили наслідки аварії на ЧАЕС. Багато жителів дотепер працюють у межах зони відчуження, займаючись там моніторингом, науковою діяльністю й обслуговуванням законсервованої станції. Вони добираються в зону відчуження на поїзді, що ходить зі Славутича до ДСП ЧАЕС. Для Славутича характерний незвичайно високий рівень народжуваності й низький рівень смертності. Як результат, Славутич — місто з найнижчим середнім віком населення в Україні. Більше третини жителів міста — діти. У місті активно розвивається молодіжний рух.
Етнічний склад населення міста на 2001 рік був представлений наступним чином:
Релігія
Українська Греко-Католицька Церква
З 2009 р., у м. Славутич отцями редемптористами була зареєстрована громада вірних УГКЦ. Одразу виникла потреба у місці для проведення богослужінь. Почались клопотання до міської ради міста щодо виділення земельної ділянки чи приміщення для богослужінь. А парафіяни завдячуючи гостинності Римсько-Католицькій громаді почали проводити богослужіння у їхньому храмі. У 2012 р. рішенням міської ради було виділено земельну ділянку площею 0.5 га для будови храмового комплексу УГКЦ. 21 квітня 2013 року в м. Славутичі владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, освятив хрест та місце під забудову храму. У жовтні 2013 настоятелем громади призначено о. Юрія Логазу. На даний момент богослужіння і надалі проходять у Римсько-Католицькому храмі. Число вірних зростає. У 2015 році розпочалось будівництво храму-каплиці в честь Ікони Божої Матері «Неустанна Поміч». Парафія бере активну участь у культурному та духовному житті міста.
